About Me :)

Моє фото

У вільний час веду блог, трохи фотогарфую, пишу, печу тортики на замовлення. Люблю придумувати щось нове. Люблю подорожувати та фотографувати. Люблю гладити кота і прикрашати ялинку,  пекти кекси і фруктові тарти, хорошу їжу і фуд-фото, спати на кольоровій постелі, їсти груші і холодець,  купувати взуття і вишукувати якісь прикольні речі на "секонді". Колекціоную ведмедиків. Люблю затишні кав'ярні. Не люблю горіхи і брехунів,  прокидатись коли за вікном ще темно. Не люблю шпильки і міні-спідниці. Хочу скупатись в океані, перезимувати в теплих краях, потрапити до Кейкенгофу, навчитися готувати фаршировану рибу, бути уважнішою і не стати на старості товстою :)

15 лютого 2014 р.

Фото під дощем і трохи роздумів

До Львова потихеньку приходить весна. Обіцяють, що ще буде холодно, та все ж хочеться вірити в тепло... Погода дурить... Яскраве вранішнє сонце швидко змінюється на сіре хмарне небо, на дрібний дощ, на холодний вітер. Ідеї та плани доводиться перекроювати на ходу.
Що принесе ця весна? Всі очікують змін. Одні рішуче налаштовані на дії. Інших вдовольняє сліпе існування. Але після дощу завжди розвиднюється, заплющені очі рано чи пізно розплющаться, молодість прийде на зміну старості - такі закони природи. І нехай поки весни зовсім трішечки, але зовсім скоро вона буде хазяйнувати в місті. Інколи варто перечекати дощ, аби підставити обличчя сонцю.
 Трохи експериментів під дощем та словами..
Ми відчиняли вікна,
           але замикали двері,
Вдихали свіже повітря,
           але боялися правди.
Чорні немиті шиби – 
           наче розстріляні мрії,
Острах перед майбутнім. 
          Всерівно, так буде завжди…

Ми так хотіли в небо,
          не цінувавши земного,
Марили діяти перші – 
          черга позаду лякала
Чекали весни, відлиги – 
          зняти б поскорше пальта,
Від страху куртки, шуби
          панцирем  в плечі вростали.

Боялись дощів і мряки, 
         роси, туману, вологи
Ми ж немов орігами –
         чужі паперові квіти
Боялись від сліз розмокнути,
         втратити обриси
Боялись померти. 
        Так само боялися жити…
 І пам'ятаймо - Не біймося жити чесно, гідно, не біймося прощати, не біймося чинити добре навіть своїм ворогам - боятися треба тільки своєї байдужості!

2 коментарі:

  1. дякую, моя люба, за віршовану чесність, Леву йде дощ:)
    весна прийде

    ВідповістиВидалити
  2. дуже дякую за шикарні фото, навіть в таку погоду!
    стаття чудова!

    Марта.

    ВідповістиВидалити