About Me :)

Моє фото

У вільний час веду блог, трохи фотогарфую, пишу, печу тортики на замовлення. Люблю придумувати щось нове. Люблю подорожувати та фотографувати. Люблю гладити кота і прикрашати ялинку,  пекти кекси і фруктові тарти, хорошу їжу і фуд-фото, спати на кольоровій постелі, їсти груші і холодець,  купувати взуття і вишукувати якісь прикольні речі на "секонді". Колекціоную ведмедиків. Люблю затишні кав'ярні. Не люблю горіхи і брехунів,  прокидатись коли за вікном ще темно. Не люблю шпильки і міні-спідниці. Хочу скупатись в океані, перезимувати в теплих краях, потрапити до Кейкенгофу, навчитися готувати фаршировану рибу, бути уважнішою і не стати на старості товстою :)

29 липня 2013 р.

Салат "Селянський"

Цей салат в різних містах, місцях та домівках називають по різному. Я тепер навіть не знаю як він толком зветься, оскільки кожна господиня додає до нього якийсь свій інгридієнт, або ж по іншому його додає, до якого регіону та кухні від відноситься, бо їла подібне і в греків, і в чехів... У Львові його готує половина моїх знайомих. Інша половина не готує його з тих причин, що або жлобиться купити домашній сир, або його просто не любить, або ж не хоче готувати. В решті його готують, і у всіх він по-своєму класний, тільки от  80% смаку даного салату, зазвичай, залежить від сиру...
Я до цього салату тру на крупну терку огірок чи редиску (залежно від сезону), але нині вирішила робити все простіше, по-селянськи:)


 Отож:
- 200 грам домашнього сиру
- 1 столова ложка домашньої сметани з "гіркою"
- сіль, перець
- кріп та петрушка (об'єм порізаної зелені має бути як 2/3 об'єму сиру)
- 2 огірка

Сир перетери блендером зі сметано, сіллю та перцем, додати порізану зелень та вимішати. Огірок можна потерти на терку і домішати до сиру, а можна просто порізати в декоративно-їстівних цілях:) Зверху можна посипати сушеним базиліком чи кропом.
Добре смакує з помідором та печеним м'ясом.

Розумію, що просто і не дуже оригінально, але дуже зручно для літа та спеки, коли хочетсья чогось легкого, але поживного:)

28 липня 2013 р.

Бульбочка фарширована "по-Радехівськи"

Даний рецепт - заслуга мами моєї коліжанки Нати, пані Наді Савчук. Коли ми жили в гуртожитку Ната часто привозила таку бульбочку, а я так хотіла навчитись її готувати, але була одна маленька проблема - спеціальний інструмент. Так, так - є така спеціяльна штучка-свердлик для роблення отворів у картоплі. Коротше кажучи, треба було мені 6 років, аби таки обзавестись тим чудом техніки:) Без нього, на превеликий жаль, ніц не вийде :( Та штучка коштує кілька гривень на Краківському, де продають різні штукенції для нарізання, шинкування, шаткування та т. п.
То всьо вступне, а тепер по суті. Рецепт Натиної мами дещо інакший, але я його дещо переробила під свій смак а також під те, що було під рукою. В пості я писатиму свій рецепт, а в дужках - як робить Нати мама ну і Ната тепер для свого Андрія:)

Отож, я брала :
- 12 невеличких картоплинок
- одна молода морквинка
- одна більшенька цибулька
- 150 грам свинини
- 1 яйце
- чайна ложка майонезу 
- сіль, перець, духмяний перець, гвоздика, пажитнік (він же фенгурек), коріандр (зерна)
- 2 стиглі помідори 
- чайна ложка магазинного кетчупу
- 2 столові ложки домашньої сметани з гіркою (магазинну не беріть, як не маєте домашньої - взагалі то не готуйте, бо від магазинної хіба кислоту дістанете і звурджені кавалочки)
- 100 мл води

Картоплю помити, почистити і спеціальним вищезгаданим свердликом зробити отвори. Спіральки які лишаються не викидати - воно тушкуватимуться з усім рештою, і будуть такі ж смачні як і сама бульбочка.
М'ясо і пів цибулини перемолоти на м'ясорубку, пів морквини натерти на дрібну терку. То всьо змішати з додаванням яйця і ложки майонезу (теоретично фарш має бути як на пельмені, але в мене була вирізка без жодного натяку на сало, і для того, аби фарш не був сухий я власне й додала моркву та майонез).
Далі готуємо соус до заливання того всього на час тушкування.
Очистити помідори від шкірок, додати до них 50 мл води і поставити тушкуватись.
 Як вода почне кипіти - потиснути помідори. Я для цього використовувала товкачик для вареної картоплі. 
Далі додала порізану дрібно пів цибулини та натерту на крупну терку пів морквини. 
Долила ще 50 мл води. 
Вкинула горошину духмяного перцю, одну гвоздичку, кілька зернин коріандру, пів чайної ложки пажитніку (Нати мама робить просто - додає томатну пасту, але в мене її не виявилось, бо я, як кажуть "нє іщю льогкіх путєй" :) ).
 Як то всьо стане кипіти - додала сметану і зняла з вогню. Вимішала до однорідного стану і додала чайну ложку кетчупу (якби помідори були домашні - я б того не робила, а так вони з "Арсену" без особливого натяку на натуральність і ароматність).
Нафаршировані фаршем бульбочки разом з серединками-спіральками та кульками-фрикадельками з фаршу, який не помістився у картопельки, заливаю підливкою-соусом, накриваю (фольгою, бо те, в сому я пекла не мало кришки) та відправляю на 40 хв-годинку в розігріту до 220 градуссів духовку.  
Як почало кипіти - зменшила вогонь і лишила десь на півгодини мліти. Потім відкрила і ще хвилин 10 воно пеклось відкрите. Про готовність дасть чути запах. на всю квартиру було чути:)
Перед подачею можна декорувати листям салату та посипати тертим сиром.
Смачного!

Love. Львів. Літо.

Інколи мої знайомі з інших міст, зацьковані стереотипами та байками  про страшний Бандерштад бояться за мене, інші ж, які бачили багацько інших міст близького та далекого зарубіжжя щораз згадують про свої мандрівки при виді моїх фото на тлі улюблених вулиць, ті, хто живуть на півдні нашої країни тихо заздрять, іменуючи Львів "городом любві  і вєчьного празніка", моя бабця останні 55 років з сумом згадує те, що це місто так і не стало її, а мій чоловік ставиться до рідного міста як до порядку речей, а я ж, в дитинстві мріючи про старі вулички і життя в ньому, останні 9 років просто насолоджуюсь ним не залежно від часу доби та пори року...
У Львові літо... Спека, розпечений брук, квіти в вазонках, прочинені вікна, змучені сонцем, повідками та господарями цуцики на прогулянці, туристи, цікаві люди, морозиво з автоматів, розливний квас, шорти та благодатна відсутність комарів.... 
Львівські вечори сповнені жовтим світлом ліхтарів, "живою" музикою, пінним пивом та прохолодним вином, обіймами, поцілунками та любов'ю... 
Інколи варто просто поволі йти і спостерігати - за людьми, рухами, звуками... Відчувати подих міста та його настрій... 
Є міста де вихідні стають затишшям та пусткою після буденної біганини, у Львові ж навпаки - це час руху, танців, музики, посмішок та просто час щастя, чи можливо ви зі мною не погодитесь?
Вчора нарешті я таки зловила момент, аби пограти біля катедри на вуличному фортепіано. Йдемо,бачу- нікого немає, пусто - ні музик, ні глядачів. Ну, думаю, побринькаю трохи та й підемо. Сіла, почала награвати "Така як ти" і "На небі" "ОЕ". Зіграла, та й хочу йти. Чую, за спиною оплески. Мені стало дещо не по собі. Я навіть не думала, що за кілька хвилин збереться чималий натовп, який проситиме аби я зіграла ще щось... Я дещо фальшивила, оскільки  звикла до свого інструменту, але, здається, слухачі того не зауважили. 
Далі було "Ти втретє цього літа розцвітеш" Чубая і імпровізації. А потім підійшов той безхатченко, що грає мелодії з "Амелі" і попросив мене піти - як так, я ж йому бізнес перебиваю... Я не планувала його грабувати, тож встала і пішла. Було дивним, як за мною побігло кілька людей аби дати мені гроші. Кажу їм, мовляв, ви що, я собі просто пограти хотіла, в своє задоволення. На що мені відповіли: "Але ж ми вас слухали, нам сподобалось, візьміть, кави поп'єте собі". Бомжик напевне побачив в мені ворога номер один, який позбавляє його гонорару:) Кумедно вийшло, але скажу одне - моє фортепіано вдома звучить краще, навіть без овацій слухачів:) А гонорар пішов на келих улюбленого білого вина за здоров'я слухачів  :)
А біля Діани були танці, які теж зібрали чимало глядачів.. Рух, пристрасть, посмішки.. Танець.. В такі моменти здається, що Львів - це і є танець, сальса бруку і голубів, танго тіней і старих вуличок...
Хіба можна то всьо не любити?:)