About Me :)

Моє фото

У вільний час веду блог, трохи фотогарфую, пишу, печу тортики на замовлення. Люблю придумувати щось нове. Люблю подорожувати та фотографувати. Люблю гладити кота і прикрашати ялинку,  пекти кекси і фруктові тарти, хорошу їжу і фуд-фото, спати на кольоровій постелі, їсти груші і холодець,  купувати взуття і вишукувати якісь прикольні речі на "секонді". Колекціоную ведмедиків. Люблю затишні кав'ярні. Не люблю горіхи і брехунів,  прокидатись коли за вікном ще темно. Не люблю шпильки і міні-спідниці. Хочу скупатись в океані, перезимувати в теплих краях, потрапити до Кейкенгофу, навчитися готувати фаршировану рибу, бути уважнішою і не стати на старості товстою :)

8 червня 2013 р.

Аладжа монастир

Описуючи в попередньому пості травневий візит до Болгарії я казала, що відпочинок мій був не тільки пляжно-засмагальний, а й пізнавальний. Оскільки ми були на Золотих Пісках, то наші екскурсійні маршрути були дещо обмежені дистанційно, та все ж достатніми та цікавими. А оскільки ми були якраз перед Великоднем - то ще й дуже актуальними в духовному аспекті.
В суботу перед Великоднем ми взяли таксі і поїхали до наскельного монастиря Аладжа. Можна, звісно, було і пішки йти, але це ми зробили на зворотньому шляху - йти з гірки вниз було легше, та все ж не так близько як здавалось ( до найближчої автобусної зупинки - десь близько 20 хв. ходи, потім 10 хв. автобусом і ми біля готелю).
Отож, вичерпнішу інформацію про цю пам'ятку архітектури можна знайти тут .
Зайшовши на територію, справа від входу є будівля-музей, на першому поверсі якого зберігаються старовинні ікони,
 різні викопні експонати, а також фрагменти мозаїк, вік яких близько тисячі років. Вони зроблені зі скла, кераміки та мармуру.
Це були частини плит підлоги. Якщо не помиляюсь, їх безкоштовно відреставрували французи кілька років тому.
Весь другий поверх музею експонує саме такі от мозайкові штуки. Мені чомусь згадався музей Пергамон в Берліні і те, що колись робили дуже якісні речі...
Вийшовши з будинку-музею ( а він не великий) ми попрямували до катакомб. Впринципі, дещо моторошно отак вдвох іти лісом, коли стежка в'ється між старими деревами, а в кущах вовтузяться дрібні пташки, видлубуючи насіння зі старих шишок...
Доречі, дерева мають інформаційні таблички з назвою та короткою інформацією.
Катакомби на мене особливого враження не справили, до того ж я успішно розбила окуляри ( все таки низькі колись були люди, і прогулятись їхніми коридорами мені було не так просто при моєму зрості:) )
 Повернувшись до музею і прослідувавши прямо я побачила те, що мене насправді вразило...
 Між дерев заховалась стіна-скеля близько 60ти метрів висоти, а десь так метрів 40 від землі були помітні ніші.
 Піднявшись по сходах ми опинились на балконі-тунелі (він на рівні червоної стрілочки).
 Не знаю, як то вдалось людям таке зробити, але там вже були цілі апартаменти - кілька келій, каплиця, трапезна, комріки, і то всьо поєднане сходками, переходами, арками  та коридорами. На вході в музеї є план-схема того, як то всьо колись виглядало, де і що розміщено.
Коли пройти вздовж того всього  - останнім пунктом буде саме каплиця, в якій збереглись елементи фресок (ХІІ століття - то вам не так просто!).
Також до скелі прикріплено дзвін і там навіть проводять богослужіння. Туристи кидають копійки та записки з проханнями. Я вирішила не засмічувати пам'ятку і просто помолилась.
 По дорозі назад мама мене випередила, тож я маю одну з небагатьох фото з поїздки:)
 Атмосфера там якась дивна - і світла, і таємнича водночас, часом, я б сказала, навіть дещо моторошна... По поверненню додому я навіть знайшла сайт цієї місцини.
 Оскільки Аладжа розташований в лісі - там надзвичайно чисте повітря, доглянуті газони створюють якусь дуже особливу атмосферу - природа і людина поруч. Відвідувачі просто повільно гуляють територію, все дуже культурно і охайн.
В вечірню пору доби тут порводять світлові шоу про історію країни - проектуючи зображення на стіну-скелю. Але ми не застали того щоу... Можливо іншим разом (хоча як тоді ми б повернулись назад?)
По дорозі вниз на деревах зауважували багато феньок прив'язаних до гілля... 
Кажуть, сюди приходять люди різних конфесій та віросповідань у надії на щось... Кольори пояснюють тим, що біле - це чистота людської душі, колір життя  нематеріального, а червоне  - колір крові, а отже життя фізичного. Не знаю, хто то придумав..
Якось так дивно, коли люди замість того, аби помолитись і подумати на одинці чи в храмі, вірять у те, що зав'язаний вузлик їм допоможе... Хай, зрештою, і допомагає їм, мені що, шкода? Мені більше шкода дерев, густо розцяцькованих такими от екс-браслетами...
В цілому місце цікаве, відвідати варто, але лише вдень, бо подейкують, що з  приходом сутінок по території прогулюються духи монахів - все ж таки, вони там вдома...

Немає коментарів:

Дописати коментар