About Me :)

Моє фото

У вільний час веду блог, трохи фотогарфую, пишу, печу тортики на замовлення. Люблю придумувати щось нове. Люблю подорожувати та фотографувати. Люблю гладити кота і прикрашати ялинку,  пекти кекси і фруктові тарти, хорошу їжу і фуд-фото, спати на кольоровій постелі, їсти груші і холодець,  купувати взуття і вишукувати якісь прикольні речі на "секонді". Колекціоную ведмедиків. Люблю затишні кав'ярні. Не люблю горіхи і брехунів,  прокидатись коли за вікном ще темно. Не люблю шпильки і міні-спідниці. Хочу скупатись в океані, перезимувати в теплих краях, потрапити до Кейкенгофу, навчитися готувати фаршировану рибу, бути уважнішою і не стати на старості товстою :)

27 травня 2013 р.

"Пекін", або дегустація китайської кухні

Нарешті так склались обставини, що ми таки вибрались на прогулянку разом з Малачівськими-Данчаками. Щоправда то вже було по восьмій, тож треба було оперативно вирішувати, де поведемо решту недільного вечора.
Хотіли на Вірменській - було людно, хотіли на Чайковського - зачинялись в дев'ятій, хотіли в  "Челентано" - було багато дітей, тому там було неймовірно шумно і галасливо, в "Дежавю", де колись можна було приємно провести за кавою час побачення чи зустрічі з друзями тепер накурено і дивний контингент...
В результаті ми потрапили в ресторан "Пекін".
Ну що сказати... Інтерес переміг:)
Отож в результаті ми вирішили провести вечір там. Тепер по порядку:

- заклад працює вже 15 років в статусі ресторації;
- красивий інтер'єр з грамотним декором та дорогими меблями, чудовою порцеляною  та приємною ( а головне ненав'язливою) традиційною китайською музикою;
- оскільки заклад позиціонує себе як ресторан, ціни, відповідно, не найнижчі, та все ж вони виправдовують себе, зате не людно, не шумно, я б сказала, навіть особливо цікава обстановка;
- наявність теппан-зали де прямо при відвідувачах кухар віртуозно готує страви - це ціле шоу і , напевне, багато років тренувань;
-приємний ненав'язливий персонал - якщо не помиляюсь, нашу офіціантку звали Галина - вона чудово справлялась зі своїми обов'язакми.
 Спершу, полиставши меню, здалось, що тут немає що робити - ціни чималі, складники незрозумілі, назви взагалі ні про що не говорять - добре, що в стравописі були фотографії страв і вчасно підійшла офіціантка, яка потім вссе розказала і пояснила.
Оскільки ми не були голодні і спершу шукали заклад з десертом чи чимось легким, а в меню ми просто розгубились - нам запропонували цікавий вихід: взяти чотири різні страви (салат, закуску, м'ясо та гарячу страву) і кожну попробувати по трошку чогось різного. Як пізніше виявилось - це справді було найкращим виходом, а також чимось схожим до екскурсії в Китай та до китайської культури.
В результаті ми замовили:
- салат Хіяші (39 грн.) 

 порція не велика, але зараз я навіть не знаю, чи доречно було б брати більше - їжа досить специфічна на смак.
Смачно, але якось незвично. Їсти краще паличками - у тому є якийсь свій ефект... Салат з водоростей було заправлено горіховим соусом з додаванням зерен кунжуту.
Я з Мар'яною пила чай (зелений - 15 грн порція, чорний - 20.). Дуже сподобались горнята.
Дивно було тільки те, де ж кришечка від цукорниці?
 Але то не настільки суттєво. До речі, якщо ви любите чай - то в "Пекіні" є вибір саме зеленого чаю з різними додатками. Я ж зелений чай не люблю, тому пила класичний чорний. Андрій пив пиво (залежно від виду від 15 до 35 за 0,5л), Нестор каву ("Американо" - 15 грн, "Капучіно" - 18 грн, "Лате" - 23 грн.).
На Мар'яну водорослі яких вона так хотіла справили враження...
На мого Андрія більше враження справило пиво - він прибічник більш традиційного:)
У "Пекіні" дуже красиві меблі - дерев'яні з декоруванням мармуром. Стіл за яким ми сиділи зроблений таким чином, що верх крутиться, тобто кожен міг дістати те, що йому було потрібно.
Далі принесли м'ясо. За рекомендацією Галини ми взяли свинину "Захід сонця над Сюньшанем" (72 грн.) у солодкому соусі на основі фруктів.
Свинина обсмажена у фритюрі з додаванням ананасу. Справді цікавий смак. Сподобалось усім, особливо Нестору.
Мені сподобався соус. Галина так і не розкрила таємницю його приготування :(
Потім нас покликали в теппан-зал, де прямо при нас готували омлет з сиром філадельфія та овочами (50 грн.). Знаєте, ту суть була навіть не в тому ЩО готувалось, а те, ЯК це робилось...
Отож за великою пічкою-столом кухар спершу підготував всі складові, а поітм посмажив овочі, як відклав в сторону.
На гарячу поверхню налив трішки олії, яку розмазав лопточкою.
Далі слідувало логічне збивання яєць. Щоправда смажились вони не так,як ми до того звикли - він практично розтягував яєчну масу по гарячій поверхні, придаючи омлету прямокутну форму.





Потім на прямокутний лист-омлет виклав начинку, згорнув,   нарізав на 8 шматочків, кожен з яких обсмажив по торцях, а виклавши на тарілку - полив соусом.
Не можу сказати з чого був соус - схоже на поєднання соєвого соусу, вершків і чогось солодкого...















В результаті це виглядало так
Четвертою стравою у тому ж таки теппан-залі готували редьку Дайкон ( 37 грн.) з грибами та болгарським перцем. Шоу ми пропустили, оскільки пішли за стіл.







Мар'яні, як і мені, соус від свинини засмакував з редькою. До речі, на смак редька була не як та редька, до якої ми звикли.
Моя вечеря виглядала приблизно так.
 Андрій більше довбався паличками у водоростях, які йому не смакували (мені більше дісталось:)), пив пиво і роздивлявся інтер'єр. Всетаки він прихильник вареників..

Взагалі, щось є таке особливе в маленьких таких порціях, де ти задумуєшся над смаком та відчуттями від страви.

Можливо, хтось скаже, що такі штучки можна і вдома приготувати - так, згідна, але не буде того ефекту часопроведення. 

Думаю, ми ще якось завітаємо в цю ресторацію на рибку чи качку по-Пекінськи, але то згодом.

А "Пекін" - це справді часточка Китаю у Львові. Раджу зайти:)

24 травня 2013 р.

"Челентано" на Саксаганського

Якось в квітні (ще до мандрівки) ми ходили на вечерю в "Челентано", що по вул. Саксаганського. Спершу ми мали кілька невдалих спроб потрапити в новий заклад даної мережі на куті вул. Галицької та площі Ринок, але всі наші спроби були марні, оскільки там ніколи не було місця. Тому після чергової невдачі ми пішли на Саксаганського.
Зазвичай "Челентано"-це самообслуговування, але в даному місці заклад мітить на статус ресторації, тому є і офіціанти, і меню, і більша кількість столиків, і відсутність дурних питань "А можна забрати ваш посуд?" чи "А ви ще довго сидітимете чи вже йдете?".
Заклад має залу на першому поверсі та три зали в підвальному. Коли ми там були - в одному залі було дитяче свято, в другому - було надто світло і просторо, тож ми сіли в третьому, з красивими фотошпалерами  - таке собі вікно в стареньку Європу.
Офіціантка прийшла швидко (напевне через незначну кількість клієнтів). Замовлення принесли хвилин за 10-15. Ми особливо не поспішали, тому за розмовами той час минув швидко.
В меню є піци - як стандартні, тонкі, зі стандартними наповненнями так і звична для "Челентано" піца "зроби сам" - коли можна самому визначитись, яка начинка до смаку. Гарний вибір чаїв. Також є паста та лазанья, ну і салати та млинці. Меню охайне та містить яскраві фото страв.
Ціни адекватні. Піца - 45-65 грн. ( в середньому). Напої - як і всюди.
Ми взяли одну піцу тонку "Діабло" - гостренька і смачна,
  а іншу - з куркою, кукурузою, помідором, подвійним сиром і зеленню.
Пили чай і колу. Можливо повторюсь, але мене дуже тішив чистий посуд і склянки без розводів та осаду на денці.
Щодо тонкої піци: варто було б давати трохи більше сиру.
Щодо товстої - все ок. Країв я всерівно не їм ніколи. Оскільки там цибулі не було - Андрій лишився задоволений.
Не виключено, що я прийду туди ще - спробувати якусь іншу піцу та дізнатись, чи розбавляють вони водою пиво... Але то буде іншим разом...

Масони у Львові, або найдорожча ресторація

Одного квітневого дня ми святкували чергову річницю одруження. В якості подарунка я вирішила запросити Андрія на флящинку доброго вина та рибку ( бо то ще був піст) у "Найдорожчу ресторацію Галичини", або місце, де ми час від часу любимо провести час ( щось багато повторів:) ).
Столик я вибрала особливий - на балконі. Знизу торохкотів трамвай, ходили люди, грав якийсь акордеоніст, а ми собі сиділи, пили вино з великих келихів з тонкого скла і їли рибу.
Але спершу про заклад:
- це одна з точок "ФЕСТу";
- для того щоб ціни були більш-менш адекватні - варто мати картку "Локаль" або спеціальний ключик, інакше будете довго кредити гасити :) ;
- заклад знайти непросто, але якщо знайшли - не пошкодуєте;
- меню час від часу змінюють, тому і страви, і ціни теж змінюються;
- один з небагатьох закладів з хорошим рівнем обслуговування - особливий "плюс" - офіціант Михайло. Коли потрапите на нього - ви мене зрозумієте:)  ;
- цікавий інтер'єр та оригінальні вбиральні 8-) ;
- вечорами лунає жива музика - рояль і скрипка. Це направді класно... Знайдіть час, замовте столик-підвіконня  в першому залі, візьміть каву  і насолоджуйтесь відомими і невідомими мелодіями в чудовому виконання.

Я не буду тут писати цін  - можливо, блог читатиме моя мама. Нащо їй то знати?
Ми брали форель на подушці з печериць.

Сама риба видалась смачна - не суха, ароматна, але гриби... Мені здається, що печериці - не найкращий варіант гарніру, та й  сметанковий соус був дещо рідкий... До такої порції було б варто подати відварену чи припущену спаржу, брокколі або ж кабачки-гриль. Хотілось чогось ніжнішого... Можливо навіть пюре...
Вино брали "Трамінер" - не вперше, але й сподіваюсь не в останнє. Колись нам Михайло його порадив, і ми щось дуже його вподобали... Цього разу був "Рислінг" - молоде вино для молодої сім'ї :)
В цілому в меню є кілька салатів, тарілки (сирна і м'ясна), закуски, та все ж, стравлпис можна було б удосконалити - салати дещо одноманітні - колись був смачний з вершками і грушею, тепер його немає... На зимову пору було б варто пропонувати салати з масткими соусами на основі поєднань типу "селера-корнішони-курка-гірчиця" або "яблука-курка-сир-яєчко" і викладати за допомогою кулінарних кілець...
Не продумані комплексні гарніри до м'ясних та рибних страв. Також не завадило б додати до меню фото страв - інколи важко уявити що тобі принесуть...
Немає спеціального меню до пива ("Зеник" є, а подруги-закуски немає:) ) та вина. До першого здалось би пропонувати урізноманітнену сирну тарілку (наприклад ще якимись соленими штучками та асортиментом горіхів), а до вина - наприклад брі та свіжий багет. Львів - це маленький "Париж", і інколи хочеться чогось такого з натяком на Францію, особливо на тому чудо-балкончику...
Середній чек - 150-200 грн.(без картки - 2000 грн.) з особи.  Можна звісно і кавою обмежитись з морозивом (до 35 грн), хоча таке можна і знизу в "Діані..." взяти.
За що я люблю цей заклад? За те, що там мало сторонніх (себто туристів), за гарну музику, та таємничі сутінки, за вуйка в халаті що завжди чекає в гості, з уважність Михайла, за добре вино, за столики-підвіконня і вечори за ними і за можливість відчути себе особливою.
Знайдіть час теплого літнього вечора аби, забронювавши попередньо столик на балконі, випити вина з сиром і послухати звуки вечірнього Ринку...
p.s. А Томас ввечері намагався гризти квіти - напевне ображався, що не принесли йому погризти масонської рибки:)